Походження назви села
достовірно не встановлено. Одна із версій така: оскільки русла
річок, які протікають через село, глибокі, схожі на яри, то це і
породило назву населеного пункту.
Проте у древніх актах
Ярунь мав назву «Ярунское имение», ця обставина дозволяє припустити, що воно було засноване
досі невідомим для нас Ярунем.
Таке ім'я — Ярун — мав [боярин] київський,
брат Коснятина Васильовича, який
загинув у битві з половцями 1170 р.
Головний провід над
військом якоїсь округи у княжі часи мав тисяцький — організатор місцевого ополчення. Історія пам'ятає пе-ремиського тисяцького Яруна (1213 р.) та київського тисяцького Давида Яруновича, «який з боярами гнав за половцями, та
їх розбили».
У XIII столітті, після навали
Батия, частина сіл та містечок при річці Случ уклали угоду з татарами. А.
Поліщук у газеті «Лесин край» (№ 54, 1997 р.) пише, що йому жителі села
розповідали, що в давнину, ще за татар,
селом володів якійсь татарський старшина, і можливо, що якийсь Ярун,
котрий перебував на татарській службі, в ту пору володів селом,
названим пізніше його іменем.
Час зберіг переказ про
те, що село заснував воєвода Ярун. Най-раніше воєводи, як управителі окремих
територіальних одиниць, з'являються у Руському воєводстві (1432 p.); Подільському воєводстві
(перша згадка 1435 p.).
Вкажемо і на таке. М.
Галичанець, описуючи праісторію української нації у IX ст. до н. е.,
стверджує, що у ті часи річку Урал називали Ярун, а нинішній Гур'єв — Ярунградом.
Відзначимо і те, що в
Удмуртській обл. (Росія) одне із сіл носить назву Ярунь. Можливо, воно отримало назву від
колишніх переселенців чи депортованих краян.
Археологічні матеріали свідчать,
що територія краю була заселена вже у добу пізнього палеоліту (близько 15 тис. років тому).
В урочищі Пасіка, на
горбах якого у минувшині росли ліси і в якому петляє між високими берегами
річка Церем, довжина якої становить 58 км, та і на теренах Яруня, знаходили кам'яні сокири, ножі,
молотки.
Місцевість Ярунщини
була багата на поклади граніту, торфу, піску, а ліси, багаті на
звірину, приваблювали мисливців, луки і річки — пастуші племена, а родючі землі - землеробів, про що свідчать поховання IV-III ст.
до н. е. в урочищі Пасіка.