Походження назви села достовірно не встановлено. Одна із вер­сій така: оскільки русла річок, які протікають через село, глибокі, схожі на яри, то це і породило назву населеного пункту.

Проте у древніх актах Ярунь мав назву «Ярунское имение», ця обставина дозволяє припустити, що воно було засноване досі неві­домим для нас Ярунем.

Таке ім'я — Ярун — мав [боярин] київський, брат Коснятина Васильовича, який загинув у битві з половцями 1170 р.

Головний провід над військом якоїсь округи у княжі часи мав тисяцький — організатор місцевого ополчення. Історія пам'ятає пе-ремиського тисяцького Яруна (1213 р.) та київського тисяцького Давида Яруновича, «який з боярами гнав за половцями, та їх розби­ли».

У XIII столітті, після навали Батия, частина сіл та містечок при річці Случ уклали угоду з татарами. А. Поліщук у газеті «Лесин край» (№ 54, 1997 р.) пише, що йому жителі села розповідали, що в давнину, ще за татар, селом володів якійсь татарський старшина, і можливо, що якийсь Ярун, котрий перебував на татарській службі, в ту пору володів селом, названим пізніше його іменем.

Час зберіг переказ про те, що село заснував воєвода Ярун. Най-раніше воєводи, як управителі окремих територіальних одиниць, з'являються у Руському воєводстві (1432 p.); Подільському воєвод­стві (перша згадка 1435 p.).

Вкажемо і на таке. М. Галичанець, описуючи праісторію украї­нської нації у IX ст. до н. е., стверджує, що у ті часи річку Урал на­зивали Ярун, а нинішній Гур'єв — Ярунградом.

Відзначимо і те, що в Удмуртській обл. (Росія) одне із сіл но­сить назву Ярунь. Можливо, воно отримало назву від колишніх пе­реселенців чи депортованих краян.

Археологічні матеріали свідчать, що територія краю була засе­лена вже у добу пізнього палеоліту (близько 15 тис. років тому).

В урочищі Пасіка, на горбах якого у минувшині росли ліси і в якому петляє між високими берегами річка Церем, довжина якої становить 58 км, та і на теренах Яруня, знаходили кам'яні сокири, ножі, молотки.

Місцевість Ярунщини була багата на поклади граніту, торфу, піску, а ліси, багаті на звірину, приваблювали мисливців, луки і річ­ки — пастуші племена, а родючі землі - землеробів, про що свід­чать поховання IV-III ст. до н. е. в урочищі Пасіка.